Чому РФ не змогла домінувати в українському небі, яких літаків не вистачає Повітряним силам України та що Захід може поставити нашій армії – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Бойова авіація – одна з найважливіших складових будь-якої війни. Літаки прикривають позиції сухопутних військ, бомбардують противника, виконують роль розвідки, допомагають як у оборонних, так і у наступальних операціях. Панування в небі – важливий стратегічний чинник.

Плануючи повномасштабний напад на Україну, Росія насамперед вирішила знищити сили нашої протиповітряної оборони, щоб “закрити” українське небо на ключ. Але, попри очікування, у противника майже нічого не вийшло – російська бойова авіація сьогодні контролює виключно ті території, які тимчасово захопили російські війська, і то, періодично зазнає поразки.

Спадщина “совєтов”

Повітряні сили України складаються з авіації, яка ділиться на винищувальну, бомбардуючу, штурмову, розвідувальну, військово-транспортну та спеціальну. Також до складу ЗС входять зенітні ракетні, радіотехнічні, спеціальні війська та навчальні заклади.

В авіапарку є бомбардувальники Су-24 та Су-24М – це основні ударні засоби ЗС. Штурмовик Су-25 – виконує роль авіапідтримки військ, але може вражати сили противника, наземні чи морські об’єкти у тактичній глибині чи передньому краї. Крім того, є винищувачі Су-27 та МіГ-29 – вони переважно борються із противником у повітрі, а також розвідник Су-24 МР. Є й ряд транспортних літаків та гелікоптерів, призначених для десанту, перевезення військ та матеріальних засобів.

Уся українська авіація, як практично весь військово-промисловий комплекс України – це спадщина радянського авіапрому. Як зазначив у коментарі РБК-Україна речник командування Повітряних сил Юрій Ігнат, останній літак – Су-27 український авіапарк отримав у 1991 році.

Решта техніки – це розробки 1970-90-х років. Понад 30 років незалежності в Україні не проводили модернізацію авіапарку. Причина – брак грошей та мотивації.

“Хто б не був при владі з 1991 року, розуміли, який у нас сусід, які у нього амбіції. І весь цей час потужний військово-промисловий комплекс буксував на місці, декларуючи свої перспективні розробки лише у виставкових зразках. А чому держава відмовлялася фінансувати цю галузь і вкладати в неї кошти – питання риторичне…”, – наголосив Юрій Ігнат.

У Росії ж, навпаки, авіаційну галузь розвивали, вкладаючи у неї значні кошти. Наприклад, той же Су-27 в російських військово-космічних силах (ВКС) тепер називається Су-30СМ. Він пройшов ряд удосконалень, його оснастили сучасними радарами, ракетами з активними головками самонаведення, у літаку стоїть система радіоелектронної боротьби.

РФ сама є виробником авіатехніки – літаки серії Су випускають заводи холдингу “Сухий” (названий на честь авіаконструктора Павла Сухого – ред.), а МіГ – це російська компанія, що нібито займається повним циклом авіабудування (названа на честь творців Артема Мікояна і Михайла Гуревича – ред.).

Безперечно, санкції наклали свій відбиток на виробництво літаків. Але на балансі ВКС РФ продовжує перебувати безліч авіаційної техніки – у десятки разів більше, ніж у України.

Як тоді вийшло, що Москва не досягла панування в небі, як планувала, судячи з перших ракетних ударів 24 лютого?

Господарі українського неба

Незважаючи на постійне знецінення досвіду західних країн, у Кремлі вирішили реалізувати концепцію застосування Військово-повітряних сил США, один із головних принципів якої звучить так – для успішного початку бойових дій необхідно здобути перевагу у повітрі. Для цього необхідно провести операцію з придушення засобів протиповітряної оборони.

Однак, плануючи перші кроки, військове та політичне керівництво Москви припустилося однієї з багатьох стратегічних помилок – недооцінювання противника. Випустивши вранці 24 лютого ракети на українські аеродроми та засоби ППО, де вони імовірно дислокуються, у Москві не врахували якісну роботу української розвідки та ЗСУ.

Більшість засобів ППО були виведені з-під зони ураження, аеродроми знаходилися під посиленим захистом. Безумовно, певної шкоди російські агресори завдали, але начисто розгромити Повітряні сили України, як планувалося, не вийшло. Більше того, українські військові вмить відповіли на удари – ракети збивали БУК-М1 та С-300, у небо піднялися винищувачі, щоб перехоплювати російські снаряди у повітрі.

У російському інформаційному просторі про перші поразки говорити не стали – навпаки, в міноборони РФ відрапортували про блискуче проведену операцію з придушення Повітряних і протиповітряних сил противника.

“Всі ці пропагандисти, в один голос кричали, що “знищено 800 аеродромів, 1000 одиниць техніки, все радіолокаційне обладнання”, вони теж слухають ці зведення, вони новини читають, думають, що ППО знищено, і зовсім недооцінюють обстановку. Потім там когось збили, там збили, вони думають, що може це випадковість, “осередки ППО опираються”, вони далі літають. Потім раз, пачками збили, шість штук за раз збивають, вони думають: “Що таке?”, – зазначив речник командування Повітряних. сил.

Українські пілоти, за словами Ігната, безстрашно зустрічали ворогів, при цьому, відбиваючи їхні атаки та атакуючи самостійно на морально застарілих винищувачах, штурмовиках та бомбардувальниках. Чого тільки варта легенда про Привида Києва на МіГ-29, який за фактом виявився збірним образом льотчиків 40-ї бригади тактичної авіації. У перші місяці війни російська пропаганда регулярно “розвіювала міфи” про Привид, то розкриваючи його особистість, то десятками “знищуючи” українські МІГи.

Сьогодні російські літаки та вертольоти практично не перетинають повітряний простір, що знаходиться під контролем ЗСУ. Але вони активно підтримують свої сили на окупованих територіях України, розповідає керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. Наприклад, Маріуполь був фактично повністю знищений бомбардувальниками, які скидали ФАБ-500 та 3000 на житлові квартали.

“Вони підтримують лише свої сили, наприклад, під Бахмутом вони з авіації стріляли, в районі Сватового, з-під Херсона вилітають. Там, де є їхні наступальні сили на землі. Але вони не залітають далі. Навіть туди, куди вони залітають, їх збивають із звичайних ПЗРК Stinger”, – сказав Мусієнко у коментарі РБК-Україна.

Сьогодні росіяни використовують свої літаки як пускові комплекси. Вони можуть бути глибоко в тилу, злітати з авіабаз, випускати ракети і сідати назад. За таким принципом працюють ВКС на Каспії та Курську. Але це, безумовно, не те, чого вимагало російське командування.

На думку експертів, суть у тому, що українські сили ефективно використовують засоби ППО та власний авіаційний потенціал. Якщо ЗСУ змогли відбити потужну атаку на початку війни, використовуючи ту техніку, яка була, то сьогодні, враховуючи зростаючу кількість поставок сучасних систем ППО, збивати російські літаки та гелікоптери стає легше, а радіус українського панування в небі поширюється навіть туди, де тимчасово дислокується агресор.

Крім того, дається взнаки втома самої системи ВКС Росії. Про це говорять і катастрофи, що відбуваються на території РФ. Один із недавніх прикладів – падіння Су-30 на житловий будинок в Іркутську. За інформацією української розвідки, виною стали неякісні ремонтні роботи. Нестача кадрів та загальний тиск на військово-космічні сили РФ призводять до того, що панування в українському небі вони навряд чи завоюють.

Проваленою Кремлем операцією із захоплення повітряного простору України здивувалися навіть у США. На думку провідних фахівців ВПС Америки, подібне ставить під сумнів вирішальну роль захоплення неба. Якщо в РФ відмовилися від тактики завоювання повітряного простору і вважають за краще взагалі не літати над контрольованою територією України, виникає питання, чи доречна в принципі така тактика.

“Повітряна війна в Україні є провісником майбутніх повітряних воєн, коли противники США все частіше використовуватимуть оборону по вертикалі, комплексно застосовуючи кібератаки, електромагнітні перешкоди, засоби ППО, безпілотні літальні апарати і ракети – зі зростаючим ступенем від великих висот до менших”, – написали військові аналітики у статті “Повітряна відмова: небезпечна ілюзія вирішальної переваги в повітрі”.

Однак це не скасовує того факту, що авіація є однією з найважливіших сил у боротьбі з агресором.

Західні крила

На сьогоднішній день український авіапарк морально застарів і за кількістю явно поступається супротивникові. Питання про те, щоб поставити Україні авіацію, порушувалося дипломатами на різних рівнях і в різний час. І йшлося далеко не тільки про знамениті американські винищувачі F-16 або штурмовики А-10.

Начальник штабу ВПС США генерал Чарльз Браун не виключив можливості поставок Україні шведських JAS 39 Gripen – одні з найдешевших винищувачів четвертого покоління, які у Стокгольмі навіть пропонують брати у лізинг, французьких Dassault Rafale чи європейських Eurofighter.

Безумовно, одні з найочікуваніших літаків – американські F-16. Це багатофункціональний літак-винищувач, який здатний стріляти як по повітряних, так і по наземних цілях, використовуючи великий спектр озброєння стандартів НАТО. У перспективі – це відхід української авіації від застарілих радянських МіГів та “сушок” та перехід на сучасну лінійку літаків типу F.

Питання, за словами спікера командування Повітряних сил, вивчається, але поки що це лише розмови, хоч і офіційні. Олександр Мусієнко налаштований більш оптимістично. На його думку, світ поступово нарощує військову допомогу Україні, проходячи різні етапи – від постачання протитанкових засобів захисту до потужних систем ППО. І тут є надія, що зрештою українські союзники перейдуть і до авіації.

Збройні Сили України запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонд «Повернись живим». Долучитись до волонтерства, або отримати допомогу через державний портал viyna.net. Все буде Україна! 🇺🇦

“Я думаю, ми згодом перейдемо до авіації, це амбітніший компонент, потрібно більше часу і ресурсів, але це обговорюється досить серйозно з партнерами”, –зазначив Мусієнко.

Також налаштований і міністр оборони України Олексій Резніков. В інтерв’ю виданню Politico він висловив оптимізм щодо майбутніх постачань Україні винищувачів F-15, F-16 чи Gripen. Однак недостатньо просто поставити в Україну літаки. Під них потрібно підготувати базу – дообладнати аеропорти, навчити фахівців, які їх обслуговуватимуть, мати необхідні для заміни деталі. Про це Резніков повідомив ще у липні, зазначивши, що консультації з інженерами вже ведуться.

“За їхніми словами, на аеропортах можна дещо обладнати. Тому я думаю, що ми здатні приймати і літаки такого класу”, – зазначив міністр.

Однією з можливих відповідей на запитання, чому союзники не поспішають постачати Україні авіацію, є той факт, що вона дорога. Один F-16 коштує до 55 мільйонів доларів, це якщо не брати до уваги його обслуговування та озброєння. Передаючи ЗСУ зброю, деякі країни віддавали свої старі радянські зразки, домовившись отримати натомість більш сучасну техніку.

Схожа ситуація виникла з Польщею, яка має на озброєнні радянські МіГ-29 та Су-25. У свій час йшли переговори про те, що Україна отримає літаки, а Польщі натомість передадуть американські F-16 як компенсацію. ВСУ було б простіше на тому етапі працювати із радянськими зразками, але обміну не вийшло.

Точку в цьому питанні поставив Пентагон, який вирішив, що в Україну краще постачати наземну техніку, оскільки передача авіації може спровокувати Росію на ескалацію конфлікту. А Польща відмовилася передати ЗСУ частину своєї авіації без компенсації з питань безпеки – ВКС РФ, як побоюється польський уряд, можуть порушити повітряний простір Польщі. Пізніше у США заявили, що не проти, якщо у Варшаві вирішать просто передати Україні свої літаки – Польща розцінила це як спробу вирішити питання за рахунок її безпеки.

Подібна ситуація ілюструє настрої західних союзників на початку весни, коли велика війна тривала ще зовсім недовго, а російські погрози все ще мали вагу. Побоюючись можливої ескалації, партнери України не поспішали з постачанням чогось, що могло б переламати хід війни в найкоротші терміни. Сьогодні не можна сказати, що захід взагалі більше не слухає того, що говорять у Кремлі, але з огляду на збільшення поставок важкого озброєння, включаючи новітні системи ППО, можна припустити, що й питання з багатофункціональними літаками незабаром вирішиться.

На питання авіації необхідно дивитися не лише в контексті сьогоднішньої війни, для перемоги в якій вона нам, безперечно, потрібна. Україна – найбільша країна на європейському континенті, окрім Росії. Сьогодні Збройні Сили України показують свій професіоналізм, звільняючи свої землі, а у перспективі, захищаючи європейців від спроб нав’язати їм російський світопорядок.

У відповідь на це союзники мають прийти до того, щоб переозброїти українські війська за стандартами НАТО. І сучасна авіація, у цьому випадку, – одна з ключових сфер якісної оборони, а, отже, і загальної безпеки.