Перш за все, США не хочуть, безумовно, перемоги рф: вона б повністю знищила їх міжнародний авторитет, а саме на ньому тримається американська потужність в світі, в тому числі — навіть курс долара, значно більш забезпеченого таким авторитетом, ніж власне товарною масою.

Але, з іншого боку, США дуже ревниво сприймають і будь-яке потенційне “альтернативне ядро” Цивілізації, тим більше якщо його формування пов’язане з безумовною військовою перемогою над грізним монстром. Причиною цієї ревнивої боязні є та сама необхідність ретельно оберігати основний для США авторитет головної країни світу, без якого Америка може втратити всю свою дорогоцінну і незаперечну світову винятковість.

Ми-то американцям, ясна річ, не конкуренти, та надто приголомшливо декласували “другу армію світу”, ніхто з американських численних експертів-аналітиків-прогнозистів такого не очікував і близько. Налякали бідну Америку…

Дуже тонко і точно сьогоднішню ситуацію охарактеризував великий друг України наймудріший Андрій Андрійович Піонтковський, зазначивши, що зараз (так, вже зараз — ще до Перемоги!!!) Байден не може ухвалювати стратегічних рішень, пов’язаних із росією, без схвалення України.

А таки так!

І в цьому американці цілком можуть відчувати якусь загрозу своєму непорушному статусу, який США і так уже серйозно зіпсували в Афганістані, де вони зовсім недавно обпеклися не менш масштабно, ніж свого часу (з дуже поганими для нього наслідками), щоправда, не загубивши стільки своїх солдатів, зате ганебно втративши багато і фінансово, і морально. Тінь ще й майбутньої сильної України їх у цій ситуації дещо напружує.

Збройні Сили України запекло нищать російських окупантів: щоб підтримати їх можна перерахувати пожертви у фонд «Повернись живим». Долучитись до волонтерства, або отримати допомогу через державний портал viyna.net. Все буде Україна! 🇺🇦

Ось вони і виціджують поставки зброї дуже поступово, постійно “грамотно запізнюючись” і час від часу перемежовуючи такі поставки з черговим ниттям про переговори з агресором, натякаючи нам про них іноді все більш наполегливо і часом навіть непристойно.

Загалом, наш головний партнер і спонсор саме такий, причому справа тут не тільки в опозиційних трампістах, а й у “загальноелітарних” описаних побоюваннях щодо якоїсь можливої ​​в майбутньому “конкуренції”. Чому й змушені ми добиватися великих перемог великою кров’ю, але малими засобами.