Новина про наказ міністра оборони РФ Сергій Шойгу про відступ із Херсона не стала для мене несподіванкою. При тому, що це, з іншого боку, справді приємна несподіванка. Зрозуміло, що шанси Росії утримати правобережну частину України з кожним днем ​​зменшувалися. І це не позиція якогось ура-патріота чи пропагандиста. Бо реально утримати такий контингент, за різними оцінками, до 40 тис. осіб із усією технікою та потребами забезпечення логістики, при тому, що два канали зв’язку перебували під вогневим контролем супротивника, — завдання зі сфери неймовірних. Тому питання стояло тільки «коли», «яким чином відбудеться звільнення Херсона»: це буде звільнення Херсона або це буде втеча окупантів із Херсона.
Чому Росія досі тягла із цим рішенням? Бо аналіз цієї несприятливої ​​для них ситуації був зрозумілим уже тоді, коли Україна почала завдавати ударів Хаймарсами мостами.
Тут є два важливі аспекти, на мій погляд.
Перший – військовий. Другий – політичний.
Коли Сергій Суровікін, як новий командувач, зробив 18 жовтня заяву про готовність до «непростих рішень», то він, очевидно, мав на увазі саме це. Але він, як і будь-який інший російський генерал, розумів, що без відмашки від верху йому дозволу на це не буде. І неважливо, яка в нього аргументація щодо цього відступу. Як всякий російський генерал, він боявся говорити цю правду Путіну. Російські прислів’я не просто так вигадані про те, що буває з тим, хто приносить погані новини. Тому Суровікін намагався донести те, що на них чекає на правому березі Херсонщини катастрофа, якщо не буде прийнято рішення про відведення.
Тут, можливо, криється найбільша небезпека
Політична цінність Херсона цілком очевидна. Росія (Кремль, Путін) загнали себе в ситуацію, гірше не вигадаєш, оголосивши цю територію російською. Що може бути ще болючішим ударом по іміджу цього великого мачо, який, по суті, демонструє свою слабкість. Тобто тут є і політичні ризики, і особисті ризики для Путіна як керівника держави, який презентував себе в такому стилі як мачо, у якого все під контролем.
На мій погляд, можливо, Євген Пригожин чи Суровікін (до речі, багато хто пліткує в російських експертних колах, що між Суровікіним та Пригожиним є домовленості), або вони разом зуміли Путіна переконати в тому, що це абсолютно необхідне рішення. І політичні ризики менш катастрофічні, ніж якщо таке рішення не буде ухвалено.
Тут, можливо, криється найбільша небезпека. Бо в комплексі з таким рішенням, очевидно, пропонувалося щось таке, що має перебити цю інформаційну хвилю «все пропало» всередині самої Росії. Нашим читачам потрібно принаймні морально готуватися до того, що на нас ще чекають дуже неприємні сюрпризи найближчими днями. Думаю, що наше військове керівництво ці ризики прорахувало та готує превентивні дії.
Наступне питання, яке зараз цікавить не тільки мене, а як цей відступ відбуватиметься? Оскільки, якщо порівнювати з «жестом доброї волі» наприкінці березня, то тоді можливості українців, щоб переслідувати частини, що відходили, були досить обмежені. Навряд чи це був джентльменський жест із нашого боку. Не будемо брати острів Зміїний, бо там, через розташування, випадок особливий. Але подивитися на те, що відбувалося у вересні, — на початку жовтня на Харківщині, там був неконтрольований процес втечі росіян. І все завдяки тому, що українські сили могли їх контратакувати та переслідувати.

Яким є цей сценарій відходу з боку російського командування на Херсонському напрямку? Якою буде тактика наших військових? У відкритих джерелах я не бачив жодного натяку на існування, політичних, але якихось джентльменських домовленостей, що в обмін на такий «жест доброї волі» Україна дозволить цим військам безперешкодно залишити правий берег. Вони дуже вразливі саме з тієї причини, про яку я говорив раніше, — наявність двох основних каналів переходу на лівий берег. Вони перебувають під контролем української артилерії. А коли на правобережжі буде дедалі менше російських сил, то українці можуть взагалі перерізати цей відступ. Тож я не знаю, якою буде тактика української сторони.
Чи можна було їм дозволити просто вийти? Можливо так. Але ми розуміємо, що ці 40 тис. не поїдуть через Керченський міст, а одразу буде перекинуто на інший напрямок. Тому, якщо дати їм спокійно вийти звідси, то за тиждень-два їх цілком прогнозовано слід очікувати в районі або Донецька, або ж у районі Запоріжжя, яке вони далі намагатимуться штурмувати з півдня.
Очевидно, що найближчими днями-тижнем не буде періоду затишшя. Це не буде так, як вихід радянських військ з Афганістану — коли була домовленість командування з ворожою стороною, що всі колони, що рухаються у напрямку СРСР, не чіпатимуть.
Я не думаю, що відхід з Херсона — це блеф чи обманний маневр, за всієї віроломства Росії. Об’єктивно неможливо утримати Херсонщину правобережно.